Чуєш, Адаме, незрілими падають вишні?
Соком іще не налились - забрав їх Всевишній.
Наче любов, що розквітла й погасла завчасно,
Падає - не врятуватись, немає їй спасу.
То ж, не рятуй мене. Човен водицею повний.
В тіло впивається Змій - твого розпачу змовник.
В кошиках яблука позаторішнього смутку.
Міг би продати, та де з того візьмеш прибутку?
Міг би, Адаме, ланцюг мні до ніг не чіпляти,
Я би не стала свободи чекати, мов свята,
Яблуко б не смакувало вінцем заборони,
Круки б мене не обсіли, закривши ікони.
Як то в неволі, скажи, мій немилий, любити?
Фальшем отруйним всі дотики слів оповиті.
Чуєш, Адаме, незрілими падають вишні?
Винна.
Чи каюсь?
Послухай молитву - згориш в ній...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792929
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.05.2018
автор: Олена Вишневська