У лісах прадавніх
Місяць танцює гілками.
Цілує втомлене листя.
Темрява ночі
Кружляє літом теплим
На моїх щоках.
З стелі осипаються маки,
Дощ обіймає моє тіло,
Переносить у сон.
Голос кличе у гори.
Трави танцюють по пальцях,
Мов малі птахи.
Небо лісом вмилось.
Стало корінням рости,
Зеленіти вічними квітами.
Подих седативного вітру...
В нього очі сині,
Мов озера моєї душі.
Я вкрала море у неба.
В долонях Сонце грію.
Зорями дивлюсь у світ.
Дерева мене спокушають,
Гілками мене роздягають,
Обійнявши за плечі:
"Вночі та при зорях,
При Місяці яснім -
Дерев я дружина!
Я вічнозелена
Я вічнокрасива -
Ніколи не згину".
© Ольга Баландюх, 20.04.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792861
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2018
автор: Ольга Баландюх