Вона пішла, як наче й не було…
Вона кричала, плакала, іскрила…
Він думав, що йому це все назло.
Тремтів за вже давно відмерлі крила.
Він не помітив, як вона пішла.
Боявся рідною зробити, обігріти…
Услід їй дощ періщив і дотла
Опали на вікні засохлі квіти…
І хтось так скиглив! Може вітер вив,
Як той жебрак, що бродить попід тином.
А може то вмираюча любов
Так плакала, як кинута дитина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792492
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2018
автор: Валентина Курило