Стривожила небо
стрімка громовиця
Й спинилась на хвильку
побіля криниці
Напитись водиці
ще й сили набратись:
Пора б потихеньку
додому вертатись.
Тягнулась полями,
верх гори й долини--
Уздріть поскоріш би
всю яру родину.
Сім’ю немаленьку –
громи й громов’ятка,
Що довго чекають
на маму і татка.
Спочить кличе втома,
турбот прагнуть діти:
Без ласки й любові
їм теж не прожити.
Вона приголубить,
легітно поніжить--
Зловісної вдачі ,
а все ж не маніжить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792226
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2018
автор: Valentyna_S