Вірш не з серіі „Вітри надії ”…
Він навіть не про людину…
Хоча,- з якого боку глянути…
Читачам видніше… Судіть…
За садочком біля хати
Піднялась тополя,-
Щорік ткала свіжі шати,-
Простір… Небо… Воля…
Тягла ввись струнку основу,
Гнала густі віти…
Звала вітер знову й знову,-
Що то значить,- діти!..
Де ще знать було тополі,
Що вітри є всякі,-
Вітри ніжні, ті що в полі
Ледь колишуть маки,
Вітри холодом повиті,
А є й розбишаки,-
Такі дуба гнуть за миті,-
Дуб же,- це не маки!..
Та були ще біля хати
Мудрі батько й мати,-
Вміли руки підставляти,
Холить, колисати…
Підставляли руки,- віти
Під ті вітрюгани,
Научали як їй жити,
Лікували рани...
Зросла… Змалку,- у короні!..
Раді батько й мати!..
...Пух посіявсь,- стала доня
Росточок гойдати…
Та вже визріло в тополі,-
Що вітри є всякі,-
Вітри ніжні, ті що в полі
Ледь колишуть маки,
Вітри холодом повиті,
А є й розбишаки,-
Такі дуба гнуть за миті,-
Дуб же,- це не маки!..
То ж росточок тягне віти,
Сили набирає...
Вітрюганам - не зломити,-
Рід весь захищає!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792190
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2018
автор: Янош Бусел