Розділити б кохання навпіл
З чоловіком та є коханець.
Тож вогнем з язиками щастя
Дарувала обом свій танець.
Не чаклунка була, повірте,
Хоч могла засвітити зорі.
Але ж як вона танцювала,
Небо плакало у покорі.
А учора, немов навмисне,
Ні, не блискавка з градом в простір...
А вогонь з язиками смутку
Запалав… О, зловісний постріл!..
Непритомно згасали звуки,
В танцюристку вселялась тиша.
Хто ж тепер замість неї скаже:
,,любий мій, я твоя, потішся!?”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2018
автор: Світлана Петренко