Нарешті світанок і перше проміння лягає на шкіру,
Нарешті морок столітній відійде до небуття.
Поле бою окроплене кров’ю героїв,
Перемога нам дісталась занадто тяжка.
Ми відвоювали нашу свободу,
Здолали потвор, що прийшли із пітьми,
Прийшов час покінчити з війною,
Адже не залишилось вже ворогів.
Самотня фігура посеред безкрайнього поля,
Котре могилою стало для людей і почвар.
Шкіра омита чорною кров’ю,
Тіло судомно зводить від ран.
Невже я єдиний пережити спромігся?
Єдиний, хто повернувся з пітьми.
Невже з друзів ніхто не лишився?
Загинув, роздертий очі замкнув навіки.
Ну що ж, не здіймуться груди героїв,
Сон вічний вам очі заткав.
Я скажу: « Спіть спокійно, браття по зброї,
Лиш завдяки вам світанок настав.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792147
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2018
автор: _NL_