Вона любить весну цю...Це її пора року,
Серце пані, з трояндою схожі, мов сестри,
Там де йдуть її ніжки, услід кожного кроку,
Звучать вальси Шопена незримих оркестрів.
Ніби янгол небесний, легко так по хмаринах,
Посміхаючись сонцю, вона містом іде.
Ой, які ж треба мати, силу волі й терпіння,
Аби в грішному світі не втрачати себе.
Вона любить весну цю...Це її пора року,
Хоч й засніжені в грудях, її серце й душа.
Вкотре, щиру молитву, шлю я Господу Богу
І прошу, аби вічно була з нею весна!
Я благаю в молитві, щоб ніколи-ніколи
Ніжних щік не торкнулась навіть чиста сльоза,
Аби вдвох цілували, я і промінь ранковий,
Її стиглі червоні, полуниці-вуста.
Вона любить весну так…Що бажала б змінити,
Дев`ять місяців року лиш на квітень один,
Я ж для неї готовий, з літом вмить розлучитись,
Новий рік позабути, не стрічатися з ним.
Хай весна буде вічно і барвисті всі квіти,
Її погляд зелений, пестять навіть у сні…
Я готовий страждати, чи безмежно радіти,
Лиш би усмішка грала в неї знов на лиці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2018
автор: Ярослав Ланьо