Ще зовсім недавно у наших краях
Парубок дівчину умовляв так:
--Дівчино мила, серденько любе,
Вийди до мене, моя ти згубо.
Там, біля явора, станемо разом —
Хай подивуюся я твоїм чарам.
Ще раз погляну в очі ті карі--
Може, колись ми будемо в парі.
Хай подивлюся на брівки шнурочком,
Голос почую твій срібним дзвіночком.
Стан твій обніму, в уста поцілую--
Без тебе, мила, я тілом марнію.
Глянь ти у небо: зорі сміються —
Сміх їх щасливий на землю ллється.
З небесної гладі сам місяченько
Нас сяйвом обгорне, щоб було тепленько.
Вийди, коханая, зіронько, любко,
Моя рибчино, вірна голубко!
Тепер, трапляється, в наших краях
Дехто з молодиків спілкується так:
--Алло! Ти вже вільна? Звільнилась давно…
Так. Зустрінемось ми все одно…
Ну і що, що завтра на пари?!
Ах, хочеш зі мною уже на Канари?
Ну й апетит, тобі я скажу…
Ні-ні, тебе я люблю… хай докажу…
Добре, кицюню. Час в нас ще є.
Вгамуйся. Не плач же, серце моє.
Бувай, моя кізочко, тільки не плач.
Пора працювати. Робота, бач.
Чекай, дорога, на есемеску мою…
Так. Тебе я дуже-дуже люблю.
Фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2018
автор: Valentyna_S