Поросло вже травою подвір'я
І стежина ряснить споришем.
Ти пішла у далеке сузір'я
І вертаєш у спомин дощем.
Ой ти, матінко, мамочко, мама,
Я сумую без тебе завжди,
Простягнулося небо між нами
Й неосяжні далекі світи.
Ой ти, матінко, сивая нене,
Знов приходиш до мене у сни:
Повертаюсь в дитинство, шалене,
Де цвіт вишень з твоєї весни.
Як в дитинстві прийти, пригорнутись
І заглянути в очі ясні,
У розмові до рук доторкнутись –
Дуже хочеться зараз мені.
Вже покрилася смутком хатина,
Але вишні і досі цвітуть,
І хоч я вже давно не дитина
Та думки до матусі несуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791374
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2018
автор: Ольга Калина