По чужій землі ходимо.
Ворогів називаєм друзями
І шануєм чужі закони ми,
Коли власні іще не написані.
Ми говорим не рідню мовою,
Ми читаєм не наші книжки,
І цькуємо щораз рідне слово ми,
Коли шанс видається взнаки.
Часто думаєм, так буде краще нам.
Втікачі із загублених міст.
Не готові миритися з правдою,
Боягузливі всі без облич.
Ми охоче чекаєм месію,
Щоб пришов, врятував від біди.
Та не ладні навіть зробити
Кроку зайвого до мети.
Ми щораз ображаємо владу
І каміння кидаєм щораз.
А насправді такі ж грішні,
Як казати без всіх прикрас.
Завжди хочемо жити краще.
Та, що робимо, скаже хто?
Відвертаєм обличча від правди,
Йдем дивитись мрійливе кіно.
Ми бажаємо переміни,
Ми бажаємо чистих рук,
Й не готові себе до зміни
Навернути на новий шлях.
Що казати, такі боягузи,
Лицеміри яких більш нема.
Ми чекаємо переміни,
Що повинна прийти сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791363
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.05.2018
автор: Каріна Андрощук