Щоразу, як сонце знекровлює гами,
Заповнює небо образи мазками,
Життєві невдачі зростають до драми –
Стають кулаками
Нектаром наповнені пишні суцвіття.
Притягують бурю зажмурені квіти –
Суть слова зникає в наборі із літер.
Так жити?
Втікати щосили від фінішу-старту,
Губити волосся у сірості фарту,
Себе течії віддавати на страту –
Чи варто?
А, може, ударити квітом по світу –
Трояндові пахощі грози помітять,
І стане натхненною сонця сюїта
В усіх барвах літа.
В миттєвостях кислих журу тріть на соду,
Що вивільнить світло, розбурхає воду.
Є речі, які слід сприймати зі споду.
Цей світ – досить сталий, та в ньому погоду
Формуємо ми власноруч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791141
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2018
автор: Серафима Пант