Я, як метал, ковалася в вогні,
Давно уже я не боюся болю
І не заплутаюсь тепер в чужій брехні,
Не уникне ніщо мого контролю
Та не зупинить вже мене кордон,
Реальність давно вивела за рамки,
Я не боюся ваших забобон
І не побачите тепер мої останки.
Я, як листок, лечу за вітерцем
Нехай уже нікому не потрібний
Я щастя намалюю олівцем,
Його ще заховаю в туман срібний
Ніхто вже не побачить моїх сліз
Від радості лише, якщо і будуть
Життя новий план і новий ескіз
І труднощі мене вже не здобудуть
Хай зовнішньо буду міцна, як сталь,
Тікатимуть, коли буду ступати,
А на світ внутрішній залишиться кришталь,
Але не дам його я розламати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790972
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.05.2018
автор: Кароліна Дар