Впаду пелюсткою із парасолі вишні
На землю, не обігріту ще обіймами.
Не буде жаль краси тонкої, пишної,
Й теплоти буденної, тому й надійної.
За мить назовсім щезне ніжність сніжно-біла
І стане крові краплею в землі судинах.
Ця утрата вишні зовсім не болітиме--
Під сонцем паленітиме вона щоднини...
…На чубочку дерева серед зелен гілля
Від земної ноші спочине звільнена душа.
Уже ніхто їй рани не засипле сіллю,
Ані меду, ні лиха не питиме з ковша.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790858
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.05.2018
автор: Valentyna_S