Останні дотики палали агресивно,
А пристрасть полум`ям торкалася душі,
Чомусь на серці стало холодно та зимно
І народилось відчуття, що ми в біді…
Стікає пальцями вже віск свічок гарячих
І пульс під лавою призупиняє ритм,
Ми знов в очікуванні вечорів найкращих,
Назавжди втратили кохання алгоритм.
Мов третій поруч хтось, з нечистими думками,
Свічки тремтячого кохання погасив,
Щоб в павутині білій, сплетеній ночами,
Тебе ніколи я вже більше не любив.
Свічки життя, на диво, швидко так згоріли
Кохання дим благословенний, протяг вкрав,
Ти не бажала вберегти, що ми створили,
Не вборонив і я любов, що Бог нам дав.
В золі відносини і віск натомість крові,
В судомах стогнуть наші душі й почуття…
Разом спілкуючись в житті на одній мові,
Ми довели свою любов до забуття.
Згоріло все давно, від кінчиків волосся,
До нігтів, нервів, серця й навіть до душі,
Росли на полі щастя маки між колоссям,
Але спалили їх байдужості вогні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790854
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2018
автор: Ярослав Ланьо