Самотньо я лечу у чорну прірву
Хай забере й закрутить чорний вир.
Я смуток весь із серця мовчки вирву
І клумба зацвіте, де був пустир!
У темряві один промінчик світла
Все ж буде... Не сьогодні, то колись
Я знаю, ще не програна ця битва
І крилами махаю знов у вись.
Серед бурхливого й жорстокого моря
Я попливу, як сильний корабель,
Вода, може, не втопить мого горя,
Але й не розіб'є тепер між скель.
Померла, щоби згодом відродитись,
Заснула, щоб прокинутися знов
І попри все я буду далі битись
Хоча із ран все дужче ллється кров!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790852
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.05.2018
автор: Кароліна Дар