Ледь затремтіли у сонечка вії,
Ось заблищить безпорадна сльоза.
Певне, як я, утрачає надії,
Чи налякала сварлива гроза.
Бо над країною владно гуркочуть,
Мов з переляку, залізні громи,
Ніби шуліки нахабно лопочуть
У небесах замашними крильми.
Ласі до білого хліба й до м'яса,
До золотої, пухкої землі,
Де невичерпні гостинні запаси,
Мудрість зроста у душевнім теплі.
Збуджені погляди звернуті в небо,
З нього невпинно летить хижий град.
Чом це така безсоромна халепа,
Мов би чужинець стріляє - не "брат"?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790724
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.05.2018
автор: Дніпрянка