Квітують яблуні старі
З гіллям обрізаним, каліки!
Бо ампутація навіки
Всю крону знищила у них.
І кожен зріз, немов культя,
Без перев’язі кровоточить.
А люди ще і яблук хочуть,
При тому знищують життя.
Потрібно було: від вовчків
Звільнити крону для простору,
Щоб соки йшли в гілки, не вгору,
В бруньки плодові нових днів.
Гула в руках бензопила,
Гілляки падали, як руки…
Кричало дерево від муки,
Зате «робота» хвацько йшла.
Цвітіння творить старий сад.
Та вже немає того дива
Де яблуня цвіла красиво
Як двадцять літ тому назад.
Гілки пружні в п’янкому сні,
Нас обіймали в ніч травневу,
Бо ми - як квіти березневі
Іще цвіли у тій весні.
А зараз - стовбур із землі
Стирчить, одну тримає гілку…
Із жахом жде наступну пилку,
Щоб в муках згинути в імлі.
Стою зажурено в садку
І біль дерев проймає душу…
Як і вони терпіти мушу
Байдужість, глупоту людську.
01.05.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2018
автор: dovgiy