Не відчуваю я тепла твоїх долонь
І рідна усмішка твоя вже не чарує.
У темряві згубила я любов.
Мені щасливі миті не дарує.
Мені так сумно. І мені байдуже.
Мене болить та вмить перестає.
Мені так прикро, мій коханий друже,
Що буря в серці моїм настає.
Твій погляд не підхоплює мене із хмари.
Вже не приносить шалу й почуттів.
Від болю, що приношу, омиваюся сльозами,
Втікаючи у снах своїх передчуттів.
Я не купаюся в твоїх обіймах моря.
Не насолоджуюсь промінням й твоїх губ вином.
Собою я приношу хвилі горя
І огортаю серце неспокійним сном.
Так хочу повернутись у минуле -
Коханням запалитися до тебе знов.
Та наші дні найкращі проминули…
Втікаю крізь туман в журби полон.
Я відчуваю страх. Він каже, я - потвора.
Мені шепочуть сором, біль та жах.
Я не твоя вже. Не тобою хвора
І небо розрива над нами шлях.
Кохати вічно, пам’ятаю, обіцяла.
Лише тобою жити та цвісти.
Та я не знала… Я тоді не знала,
Що почуттям дозволю відпливсти.
Я чую осінь. Листя сумно шелестить
Про те, що вже кохання не вернути.
Моя струна в душі вже не тремтить.
Пора й тобі мене навік забути.
© Ольга Баландюх, 16.04.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2018
автор: Ольга Баландюх