повільно дотлівали таргани
в ще й досі резонуючих півкулях,
ходили довгі тіні вздовж стіни
в дзьобатих масках, на кривих ходулях...
з’їдало сонце ритуальну ніч
важких посвят у сором таємниці,
розІп’ятий на крижі протиріч
сортує мотлох істин по полицях...
вхопив себе за хвіст спокуси змій,
в очах рябить, бринять без спину дзвони,
вже жодна мара не сичить : ти мій,
й не тягне плоть за лінії червоні...
повільно дотлівали таргани,
горів бур’ян проріджених нейронів,
схололи вщент пекельні казани
складних екзистенційних лохотронів...
з’їдало сонце ритуальну ніч,
сліз кислий стронцій щез, що ранні роси,
з собою, врешті цілим_ віч - на - віч_
гулятиме по жару й кризі босим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2018
автор: Ки Ба 1