Ніч відчаю

1
Сидівши  перед  неоновою  вивіскою  «пам’ятники»,
котра  блимала  як  очі  ящірки,  яка  не  знала  ніколи  вогню  кохання  
ти  подумав  про  те,  що  трупам  у  цьому  місті  легко  тікати  зі  своїх  моргів,
ніхто  не  стане  чекати  поки  комунальники  розберуться  з  частим  піском  на  вулиці,
ніхто  не  стане  чекати  третього  сонця.
Агов?  Ти  думав  ти  перший,  кому  розбили  серце  тієї  ночі?
Уяви,  скільки  всіляких  самотніх  згорілих  сердець    п’яніли  серед  тієї  ночі
у  цьому  місті,  у  цьому  клятому  місці,
воно  як  твій  персональний  диявол  віддає  належне    твоїм  нервам,
якими  тече  не  енергія  живого,  а  бунт  мерця.
Скиньте  цей  клятий  смердючий  шматок  у  гнилу  посудину,
за  нею  прийде  вуличний  Анубіс,  
воно  волає  про  прихід  смерті,
але  це  не  слова  подяки,  це  легіт  собачих  зубів.  

2
Вибравшись  на  найвищий  із  замків  –  «Замок  Кафки»,
ти  спостерігатимеш  танець  італійських  і  польських  пісень,  
котрі  курсуватимуть  іноземними  пиками.  
Вже  ніби  на  прощання  до  тебе  підійде  п’яна  українка  
й  мовить,  «щось  ти  геть  притух,  малий»,  а  ти  зі  сльозами  на  очах
у  відповідь  піднесеш  палець  догори,  все  окей,  мала,
просто  тіло  ломить  моє  наче  я  затоплений  смолоскип,  якому  більше  не  горіти.  
Згодом  тебе  перестріне  військовий,  що  розшукуватиме  втікача.
«Дивна  ніч»  --  подумаєш  ти.  «Дивна  ніч.»  ---  подумає  військовий,
принаймні  тобі  не  довелось  хапати  ротом  повітря  у  присмерку  останньої  хвилини,
адже  тобі  ще  нити  і  нити,  боліти  і  боліти  тіло  моє.  



3
Якби  моя  труна  могла  б  співати
вона  б  співала  твої  пісні,
адже  моїй  смерті  здавалось  би,
що  кумедніше  немає  нічого  на  світі,  
аніж  мучити  зболену  й  порізану  душу,
витискаючи  з  мене  ножем  слово  «люблю»
на  десятки,  а  то  й  сотні  на  біс.  
і  якби  тоді,  у  ванній,  мені  дали  занурити  лезо  глибше,  
ніж  верхній  шар  шкіри  –
не  було  б  потреби  множити  слова  й  задихатись  як  
втоплений  у  Нілі  осел.  

Я  дивився  у  вічі  й  тонув,  
дивлячись  від  початку  й  до  кінця
мій  літак  невагомості  розбився  
об  той  ледь  помітний  посміх,  
я  його  запам’ятав.
Від  самого  ранку  я  знав,  що  смерть  
знищить  всі  плоди  пустотілих  мріянь  
й  замінить  ноту  «до»
на  подовжену    «до»  насильства
й  сокиру,  яка  знесе  мою  голову  під  три  чорти.
   
   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789828
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.05.2018
автор: Immortal