[i]«Усі скаржаться на свою пам’ять, але ніхто не скаржиться на свій розум».
© Франсуа де Ларошфуко[/i]
Якби ж то все просто настільки було
Сказати: «Мене не торкає
Ні слово бридке, ані підлість, ні зло,
Що декого геть розпирає.
Натомість несеш у собі ті думки
І силуєш серце пробачить.
А людство гортають, гортають віки,
Либонь, це нічого не значить.
І скільки ще треба тих самих грабель?
Природа стомилась кричати:
«Плюндруєте затишок власних осель.
Людоньки, я ж – ваша мати!»
Скільки потрібно, щоб все це пройшло?
Вік не примножує зрілості.
Знову по колу, по колу... і що?
Втрачені знову можливості?
23 квітня 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789413
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.04.2018
автор: DIaMONd88