Не залишай, я надто вперто плачу,
Кидаючись у бій цей з головою,
Де сльози ці, нічого вже не значать,
Де я ще так всміхаюся весною.
Так міцно, міцно рідний, пригортаю,
Стикаючись із поглядом, а нащо?
Не покидай, бо я тебе кохаю,
Під шепіт слів, що так нам буде краще...
Не залишай, як ехо розчинилось
І зорями розсипалось над нами.
А серце вперте тихо голосило,
Бо в впертості своїй таке пропаще...
Бо тільки біль приносить оцей спомин.
Розвіяти б його понад полями.
Пустити з вітром нерадивий гомін,
І стати щастям, вільними словами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789380
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2018
автор: Квітка))