Мій берег дитинства, колиска у травах,
Кульбабки, як сонце, доріжка в росі.
Туди повертають мій сон і уява,
Туди, де в гостини збиралися всі.
Рідня як зійдеться, бувало, до ночі
Розмови і співи, і спогадів рій.
Ті усмішки світлі і радісні очі
Лише збереглись на світлині старій.
Біленька хатина, під вікнами квіти,
Здається ніщо не змінилось з тих пір.
Та вітер шепоче, змінилось, як діти,
Мов птахи, залишили батьківський двір.
Садок яблуневий, ще дідові руки
Садили його, берегли з року в рік.
Тим садом любуюсь в полоні розлуки,
Тривалість якої найдовша – навік.
Як затишно тут навесні вечорами,
В рожевому цвіті красуні стрункі.
Від того тепло, що бабуся ще з нами,
Та щастя хвилини такі нетривкі.
Мій берег дитинства, сліди босоногі,
Повітря сільського з запасом нап’юсь.
Хоч скільки в житті не судилось порогів
Душею я тільки сюди повернусь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789348
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.04.2018
автор: Світлана Вітер