РОСТИ , РОСТИ, МІЙ КОНЮ ВОРОНИЙ!

РОСТИ,  РОСТИ,  МІЙ  КОНЮ  ВОРОНИЙ!
Рости  ,рости.  мій  дорогий  коню  вороний!
Ніжним  гребінцем  розчешу  шовкову  гриву
поведу,  до  коваля  у  нього  станок  золотий...
викує  ,підкову  на  щастя  доленьку  щасливу.

Осідлаю,  в  бархатне  сідельце  красеня  коня-  
в  бистрій  їзді,  зав'ється  грива  над  вітрами,
на  волі,  воленьці  зрадію,  як  серце  у  козака...
а  зарже,впізнаю  його  голос  понад  світами.

Мій    милий  конику,  не  будь  дикий  і  норовистий...
не  бійся,  чорного  ворона,  що  кряче  над  тобою,
мій  вірний  друже,  ти  благородний  породистий-
не  біжи  швидко    ,до    бистрої  річки  ,до  водопою  .

Веди  ,по  Чумацькому  шляху  в  країну  мрій...
вимірюй  ,довжелезну  путь  до  жаданої  мети,
я  напою,  у  синьому  морі  із  променя  надій-
поведу,  де  розквітають  пишнотрав'я  із  роси.

Солодкою  мелясою,  вівсом    приласкаю.  коня
постелю  під  нього  ложе  золотисту  солому
нехай  від  праці  відпочине  і  в  нього  є  душа
поцілує  своє  дитя-  жеребця  і  розвіє  втому.

Рости  ,рости  ,мій  дорогий  коню  вороний  ,
із  далеких  країв  веди  додому  до  хати...  
де  край  дороги    столітній    дуб  старий-
і  виглядає  своїх  журавлів,  батько  і  мати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788871
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.04.2018
автор: Чайківчанка