Не роки, а десятки вже вдаль відпливли.
Що здійснилося вже, а що тільки могло !
Повертаюся завжди на берег Сули –
Там із вічності виросло древнє село.
Є на світі земля, де ліси між озер,
І минула вже долі частина чимала.
Тут – знайомі мої і домівка тепер.
Тут робота кипіла і донька зростала.
Пролягали шляхи до інакших країв –
До садів майже райських за морем і морем…
Тільки рідна земля, невгамовні гаї
Намагнітили пам`ять і щастям, і горем.
Що в собі я ношу, де та сила живе ?
Ось вже скільки часу ділить душу надвоє…
Тут заклала я сад, ну і той мене зве –
Сад дитинства мого над Сулою !
Там не всюди у буднях, між вічних турбот,
Сонце радо встає і засвічує квіти,
І не завжди весна тче ідилії з нот.
А думки все летять, а думок не спинити…
Не роки, а десятки вже вдаль відпливли.
Що здійснилося вже, а що тільки могло…
Повертаюся завжди на берег Сули –
Там із вічності виросло древнє село…
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2018
автор: Оксана Осовська