Столітній дуб на нас кидає тінь,
Ти п’єш вино й палають твої очі.
Неначе це - одне з моїх видінь,
І повертатися в реальність я не хочу.
Щаслива посмішка у тебе на вустах,
І вітер ніжно бавиться волоссям.
З тобою час летить, неначе птах,
І нам його зловити не вдалося.
Чи то від щастя, чи може від вина
Шалено блискають у тебе карі очі.
Я думав, що з роками це мина,
Та не минає, якщо ти цього не хочеш.
Повільно став червоним небокрай,
Й столітній дуб вже тіні не кидає.
Останні промені злилися в водограй,
Що розтікається між нами і зникає.
Твоя долоня стиснула мою,
І я так жадібно завжди тебе торкаюсь.
Хоч знаєш ти, що я тебе люблю,
Але не втримаюсь і знов тобі зізнаюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2018
автор: T.I.