Йду понад рікою. У сріблястих росах,
У траві високій губиться мій слід.
Розвіває вітер на ходу волосся
І вплітає в нього черемшини цвіт.
Густі верболози похилили віти,
Плюхає об беріг хвилею вода.
Та в отих обіймах ніде смутку діти,
Як в люстерко, юність в спогад загляда.
Де ж ти загубилась, чом не повернешся,
Не зігріють серце вісімнадцять літ.
Промайнеш думками, тихо озирнешся
І сипнеш в долоні облетілий цвіт.
Не можливо тугу усмішкою скрити.
На душі лягає нот печальних звук.
Скарб найбільший маю, це можливість жити.
Тільки час стікає, як пісок із рук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788473
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2018
автор: Світлана Вітер