[i]Життя іде повільним, рівним кроком,
По втоптаній, знайомій всім дорозі,
Світ змінює і долі рік за роком,
Майбутнє зустрічає на порозі.
Крокують всі смиренними рядами,
Колонами ступають у життя
І кожен з них очікує на щастя,
Чекає див й чудес від майбуття.
А я ступаю впоперек дороги
Свою стежину навпрошки топчу
Хоч натикаюсь на бугри й канави,
Та я не нарікаю, не кричу.
Стрічаю я життєві перепони,
Що рухатися далі не дають,
Б’ють по душі своїми батогами,
І до минулого кайданами кують.
Я не зважаю на подерті терном рани,
Іду вперед, а що там, де мета?
І все частіше з смутком помічаю
Що змінююся, я уже не та…
Научена своїми помилками,
Я висновків для себе не роблю,
Й відповісти не можу на питання:
Кого ж на цьому світі я люблю?[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788350
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.04.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч