Я, знаєш, часто дихаю нерівно,
І часто мене смуток обійма.
Життя, як та ріка тече невпинно,
А спокою в душі нема й нема.
Я бачу обриси́ твого обличчя,
Яке давно в душі моїй, як фон,
І спогадом моїм воно все ближче
Малює наяву чарівний сон.
Разом ми вже не будемо напевно,
Немає вороття тим світлим дням,
Але у серці, що тремтить даремно,
Навіки місце є твоїм очам.
© Олександр Попроцький
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2018
автор: Oleksandr Poprotskyy