Не
Заважайте жити!
Дайте спокійно вмерти!
Сам я собі художник,
Сам я собі сюжети –
Голкою мітко в вену.
Світ – то суцільні вади.
Світло різке!
Ну, вимкніть!
Боже, прошу, заради....
Светр на мені. Бабуся.
Петлі. Тепло. Примірка...
Зникни, стара, мочуся
Прямо під себе. Гірко.
Вістрям коси лоскоче
Те, що страшніше смерті.
Сміх роздира на клоччя.
Стерта свідомість. Стерта.
Дно у мені безодні,
Крики падіння в прірву.
Дайте спокійно вмерти!
Ноги з душею вирвіть!
Ти ж прирікаєш жити...
Запах мочі і светра
Глибше, ніж голка в’ївся.
Боже, який Ти впертий.
Нащо вертати? Нащо?!
Інші хай славлять Світло!
Сам я собі пропащий –
Дай мені чорну мітку!!!
Дай мені чорну мітку –
Днів засипаєш златом.
Звідки любов ця? Звідки?
- .................................
- Що залишу у спадок?
Так!
Заважайте жити!
Так!
Не давайте вмерти!
Светр набира прабабця –
Боже, який Ти щедрий!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787960
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2018
автор: Серафима Пант