Ранок

Засліпило  сяйво  запашного  поля:
То  пшениця  спіла  колихає  долю.
Там  --  громада  лісу  кличе  свою  пісню--
З  неба  потягнула  музику  врочисту.
Соловейка  чутно  з  чорного  терену,
Й  дятел  визволяє  тишу  із  полону.
Звідусіль  злетілось    багатоголосся  —
Струнами  стікає  в  засмагле  колосся.
Десь  бурмоче  ворон  —  когось  поучає.
Заспівати  б  в  хорі  –  талану  не  має.
Ліс  увесь  довкола  в  світлій  павутині,
В  м’ятному  жаданні  лагідної  днини.
Дуб  столітній  пильно  розкидає  тінь:
Може,  перехожий  зажадає  в  сінь.
Онде  на  узліссі  молоді  берізки
Зграйкою  спинились:  притомились  трішки.
Сонцю  теж  схотілось  до  лісу  прихилиться:
Сяєвом  зігріти    деревця  й  травицю.
От  вже  й  застрибали  промені  завзяті
З  гілочки  на  гілку,  наче  білченята.
Ліс  уже  вирує,  лісу  вже  не  нудно,
Ліс  живий  і  дише  на  всі  дужі  груди.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787736
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.04.2018
автор: Valentyna_S