Мені болить. Немов осине жало
В душі пече. Немає вороття.
Комок у горлі. Сором за державу.
За тих, в кого немає каяття.
Злітає з трав некошених насіння.
Зросте воно, де вітром занесло.
І тут було, чиєсь було коріння.
Колись було, коли було село.
Квітує сад, занедбаний, в печалі.
Земля дарує людям співчуття.
Вона вкрива дерниною, мов шаллю
Творіння рук, як залишок життя.
Села нема. Та топче хтось стежини
По зораних полях через жита
На кладовище, посадить жоржини.
Щоб квітла пам’ять про чиїсь літа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787600
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.04.2018
автор: Ніна Заєць