Обличчя вже прикрасили морщини,
і вкралася в волосся сивина.
Тепер зовсім вузенькою здається
дорога, що в життя мене вела.
Дорога до села... в тополях, ясенах.
Яка ж для мене ти близька і рідна!
Як часто тепер бачу тебе я в своїх снах.
Моя ти світла!
Садили ми дерева край дороги
у юні свої роки... молоді.
Є радощі на ній наші й тривоги.
Широкою здавалась нам тоді.
Дорога до села... в тополях, ясенах.
Яка ж для мене ти близька і рідна!
Як часто тепер бачу тебе я в своїх снах.
Моя ти світла!
Тут все в цвіту, мов сніжні заметілі,
затрималися в нашому саду.
І себе відчуваю молодим я,
коли цією стежкою іду.
Дорога до села... в тополях, ясенах.
Яка ж для мене ти близька і рідна!
Як часто тепер бачу тебе я в своїх снах.
Моя ти світла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787460
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.04.2018
автор: Надія Башинська