Знов сонце поза хмарами дрімає,
Небесна даль, як сивина віків.
В такі хвилини радо пригадаю
Я сонячний поріг своїх батьків.
Відчувши, із теплом назустріч йдуть,
Відкриті навстіж двері і серця.
Вони єдині нас найбільше ждуть
З любов’ю, що не матиме кінця.
Привіт, матусю! Таточку привіт!
І ніби обіймаємось крильми.
Хоч скільки не було б нам зараз літ,
Як добре залишатися дітьми.
Молюсь за них, вертаюся до них.
Щаслива, маю два гарячих сонця.
Як би ж той час Господь спинити міг,
Який дарує світло в їх віконцях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787434
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2018
автор: Світлана Вітер