вигорають слова як торішнє гілля,
зазирають в голодні криниці заблуди,
хоч в які манівці забреди звідсіля
там така ж пестицидом протята рілля
і щербаті, гнилі довгобуди...
то уявний пейзаж на околиці мап,
за іржу гаражів впало зморене сонце,
генетичні нащадки прибульців та мавп
охоронцем в яких напівбог - напівцап
палять сплетені жмуття емоцій...
то уявний пейзаж_ не відомий тобі,
на гербі міст тамтешніх два знаки питання,
з тих країв як заблудеш не буде вертання,
станеш ще одним пікселем в зниклих юрбі
що в мовчанні важкім одностайні...
вигорають слова, йде млином голова,
олов’яні сатрапи страшні в непорусі,
в білих рясах ченці сажу в’їдливу трусять,
крізь асфальт та бетон пнеться всохла трава,
й гинуть дні в сміттєзвалищ задусі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787423
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.04.2018
автор: Ки Ба 1