До заходу сонце все котиться,
І вкотило добрячу стежину.
Стемніле крайнебо золотиться,
Радіє, що його скоро стріне.
Я журливо дивлюсь на те диво,
Бо з’єднались в одне же́врінь неба
І безпечна земля чорнобрива--
Як чері́нь у пічці розжарена.
Гукнула б сонцю:-- Не котись, стривай,
Покірно не спіши поза обрій,
Із мого життя ще день не зривай..
Але ніч щось шепоче недобре.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787422
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2018
автор: Valentyna_S