Як дивно я тебе любила.
Як вірно рвалася душа...
Туди, де мрії мали крила
в часи, що вже на небесах.
Пора та мертва, мрії скошені,
крила змарновано від сліз...
(Ах, сльози, сльози... діти осені...
їх повен той небесний віз...)
То плакав дощ. А я щасливою
була, й тоді на самоті,
Коли пішов весною-зливою.
Так довго дивувалася собі...
бо як же вижила, коли втратила?
чого, по суті, не було...
Є таємниця нерозказана,
душі моєї німе кіно,
гучна промова в порожній залі,
пишний бенкет на тілі чуми...
У почуттів свої вокзали...
Любов, зібралася? То йди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787241
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2018
автор: Яна Бім