рілля всмоктала кров зими
дими духм’яні, п’яні тіні_
нудної музи животіння
кислотне тло озимини_
шляхетні вишкіри спокус,
невідворотне жалить рогом_
душа, на фальш веселу вбога,
чекає на хімічний струс_
дотичність сенсів та орбіт,
екстрасенсивні резонанси,
плюсів та мінусів баланси,
важкого погляду магніт...
гудуть, що пасіки страшні
шухляди з сірого бетону
в них стільники з гіпсокартону
трясе від духу метушні...
рілля всмоктала кров зими,
спини вже цей обридлий струмінь
і розчинись в густому тлумі
травмуючи химер крильми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2018
автор: Ки Ба 1