Закалений долею

Після  закінчення  середньої  школи,  поступав  в  Українську  сільсько-господарську  академію.  Екзамен  здав,  але  не  хватило  одного  балу,  аби  зарахували.  Довелося  повернутися  в  рідне  село.  Мати  лежала  хвора,  а  батько  поїхав  заробляти  ліс  в  Тюмень  на  будівництво  будинку.  Біля  мами  були  дві  менші  сестри  Рая  і  Надя.  Довелося  мати  завезти  в  м.Черкаси  на  лікування.  Так  склаласся  доля,  що  довелосся  працевлаштуватися  в  колгоспі  підмінним  їздовим  на  конях  обслуговуючи  твариницькі  ферми,  щоб  заробити  гроші  на  проживання.  Рая  була  на  два  роки  менша  від  мене,  а  Надя  на  чотири  роки  менша.  Я  любив  коней  з  дитинства,  а  тому  дав  згоду  на  цю  нелегку  роботу.  Перші  дні  були  дуже  тяжкими,  тому  що  будильника  не  було  і  доводилось  по  декілька  раз  прокидатися,  аби  не  заспати.  Молочно-товарна  ферма  була  за  селом  два  кілометри,  доводилось  ходити  туди  пішки.  О  п"ятій  годині  ранку  я  повинен  був  бути  на  конюшні,  яка  знаходилась  на  молочно-товарній  фермі  і  запрягти  коней,  щоб  їхати  в  корівник,  де  доярки  загружали  гній  на  воза  і  його  вивозити.  
 Перші  ранки  були  складними  для  мене.  Идучи  по  селу  нападали  зграї  собак,  через  що  приходилось  вилазити  на  дерево,  а  потім  ходив  із  палицею  на  роботу.  Вивозячи  гній  з  твариницьких  ферм  в  темряві  відшуковував  дорогу  до  гноярки,  де  стояла  людина,  яка  керувала  вигрузкою  гною.  Доводилось  розганяти  коней,  щоб  вивезти  гній  далеко  на  гору,  так  щоб  два  колеса  воза  стали  на  горбку  і  була  можливість  перевернути  віз  з  гноем.  Якщо  це  не  вдавалося,  то  доводилося  скидати  гній  вручну.  Ну  а  потім  завозили  корма  в  корівники-  сінаж,  силос,  жом.  Сінаж,  силос  і  гічку  доводилось  нарізати  різаками  і  була  це  дуже  не  легка  робота.  Порозвозивши  корма  їхав  додому  на  обід.  Після  обіду  їхали  на  поле  по  січку,  де  нарізана  була  вона  трактором.  Загружали  січку  в  риштовки,  які  встановлювалися  на  возі,  набиваючи  так,  щоб  риштовки  не  розпалися.  
Робочий  день  закінчувався,  як  випрягав  коней  у  конюшні  і  йшов  додому.
 Мої  однокласники  йшли  вечором  до  клубу,  а  у  мене  не  було  сил,  падав  на  ліжко  і  засинав.  
 По  конях  я  міг  судити  про  їздових,  що  вони  за  люди  і  який  характер  у  них.  Мені  дуже  подобалася  кобила  Циганка  у  парі  з  конем,  який  підтримував  її  в  силі,  вона  не  відчувала  груз  на  возі  і  постійно  її  стримував,  щоб  уберегти  її.  Не  один  раз  доводилося  міняти  горчики  на  возі,  які  не  витримували  її  силу.  Пригадую  випадок,  поїхав  за  гичкою  за  село  сім  кілометрів,  на  Лису  гору.  Коли  загрузився  по  своїй  можливості,  то  їхав  останній  серед  підвод,  які  поїхали  раніше.  Доїхав  на  твариницьку  ферму  першим,  стримуючи  в  бігу  циганку.
 За  місяць  отримував  заробітну  плату  в  розмірі  тридцяти  карбованців,  така  заробітна  плата  була  у  кожного  їздового.  Так  я  пропрацював  вісім  місяців.  Правління  колгоспу  направило  мене  на  навчання  у  Звенигородський  с/г  технікум  із  степендією  сімдесят  карбованців.  
 Отримав  професію  агронома  організатора  на  відмінно.  Праця  в  колгоспі  була  життевим  уроком  для  навчання.  І  загартувала  мене  на  все  життя.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2018
автор: Віктор Кущина