де вона, та злука при свічках,
вже не на гачках надій на диво_
чи вогонь що ледве тлів зачах
в манівці завівши перспективу>
>чи то жереб випав на ребро,
вкрились смолами колись рожеві зябра...
тіл блідих зневажене добро_
плачуть воском срібні канделябри...
де вона, драбина до зірок_
як пісок крізь пальці ніч тікає,
всі слова затерті до дірок,
небокрай червоним набрякає...
...перший хто сумлінням протече,
припече – студи холодну воду_
щось таке набила на плече
що змінило сутність і природу...
де вона, та злука при свічках_
геть чужа роль дограє поволі_
спогадів марудить теплий прах
дістає дрібні кристали солі...
заростають ружі бур’яном,
форми тонуть в дзеркала калюжі,
тіні тхнуть невипитим вином,
хтось з ікони світле око мружить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787034
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.04.2018
автор: Ки Ба 1