Залишиться лиш спогад, а може і нічого,
Бо рвуться струни пам’яті, закінчується гра.
Майбутньому вже час збиратися в дорогу,
Померла й не воскресне минулого пора.
Шепочуть сни осінні прокляття серед ночі,
Не здатні осягнути неспокій дивних міст.
Відірвані від світу, вони і далі хочуть
Шукати у мовчанні незрозумілий зміст.
Повітря нудить пилом, пісок шліфує рани,
Пробуджує свідомість залежних від новин.
Шалений вітер чує наближення багряне
І допиває з губ загублений полин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786972
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.04.2018
автор: Юлія Рябенко