Знов тугіше затягнуто пасочок —
достобіса скуповуєш пасочок.
Тільки мову свою пожалій — не каліч
об чужий, «нєказістий к@ц@пскій куліч».
«Что же прячєшь, дєвчушка, ти лічіка!?
За табой заскучалі кулічікі?»
Теж за ними сумуєш і плачеш? Не плач!
Мати дасть тобі... Ні! Не куліч, а калач!
Коровай, пампушки є, вареники.
Чом даремно жінкам теревенити?
Зроду-звіку не чули про ті кулічі.
Ні в селі, ні в районі. Ні вдень — ні вночі.
Де шукати? Вмикайте ліхтарики!
По темноті сільській треба вдарити!
Приведіть із московської церкви попа.
Хай на звивинах неука вдарить гопак.
І тоді переможно курантами
ніч вкраїнську розбудять куратори.
Захропить в унісон лиш у київметро
нагодоване вщерть куліЧами нутро...
Чом спітніло підводишся з ліжка?
Знов кошмар?.. Захотілось куліШика?
Так — вже краще. Посьорбай, дитино, куліш.
Зір зміцнів. Спить спікійно тепер окуліст.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2018
автор: Олександр Обрій