Жіночі руки пахли щастям й добротою
І кожен перст, здається, жив своїм життям,
Та спілкувався ніжним дотиком зі мною,
Весь час запрошуючи в гості, в майбуття.
Вогонь палаючих долонь грів серце й душу,
І знов народжував бажання неземне…
Я ніби знав вже, що ніколи не відпущу,
Це почуття зі серця вічне і святе!
Мені наснилась ти і пальці на обличчі,
Що, вкотре, з ласкою торкалися щоки,
Та з тексту вирвані слова, буденно-звичні:
Тебе одну кохати хочу…На віки.
Сплелись слова любові у вінок красиво
І вже мій розум далі, тільки ними жив,
Бо я знайшов у світі, восьме своє диво,
Що вмить затьмарило всі чари сімох див!
Я наче в дзеркало, дививсь на ті долоні
І бачив зморшки в них, що в мене на чолі,
А ти знов гладила мене по сивій скроні,
Аби вулкан сердечний стихнув в глибині.
Стискав біль серце грішне, лава текла в грудях
І лиш долоні рідні наче шар землі,
Мені нагадували, що мій пил остудять,
Та захистять щитом надійно у біді.
Твої долоні, розповсюджували щастя
І я ним вдосталь пропитався звісно теж.
Я вірю в долю, в Бога, знаю, що Він дасть нам
Колись торкнутися коханням до небес!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2018
автор: Ярослав Ланьо