У закутку безлюдного району
На східцях, які снігом замело
Стояв пакет намоклий із картону,
До нього людям діла не було.
Та раптом зупинилася дівчина,
Відчувши ніби ворухнулось щось.
Заглянула здивовано очима
В пакет і серце кров’ю облилось.
Маленьке, змокле, згорнуте в клубочок
Залишене безжально, як сміття.
Руденьке кошеня, м’який комочок,
З останніми ознаками життя.
Вхопила стрімко у гарячі руки,
Зірвала шарф пухкий із голови,
Закутала. Ну ось, скінчились муки,
Ти тільки, миле сонечко, живи.
Вже вдома відігріла, накормила,
І молочка в тарілку налила,
Полікувала ранки, бруд відмила,
Тепло своєї ласки віддала.
Залишила його у себе жити,
Щасливчиком назвавши в той же день.
Взялось мале довірливо дружити,
Хоч натерпітись встигло від людей.
Нам не дізнатись, що тій знайді сниться
І чи людське забути зможе зло,
Та облизавши руки рятівниці,
Своїх пісень те щастя завело.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786778
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 09.04.2018
автор: Світлана Вітер