Дзюрчить вода із джерела,
Як килим зелена трава...
Зозуля десь літа кує,
Навкруг все рідне, все моє!
До сонця гріється стежина,
Що мною стоптана давно...
У мальвах батьківська хатина,
І рідне й затишне село.
Он верби коси розпустили ,
Мов зачаровані стоять...
У воду віти нахилили
І любо в річечку зорять.
А очерети й густі отави ,
Й лелеки , що у долинах...
Мені дитинство нагадали
У сонці , росах й полинах.
'. Моя рілля, моя стерня,
Моя калина край села.
Глибоко тут моє коріння,
Звідси дорога в світ вела.
Все миле й дороге до болю,
Дитинство тут моє пройшло.
Мій краю, я живу тобою!
Наснаги вічне джерело!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786776
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2018
автор: Калинонька