Він ніс хреста важкого на Голгофу,
Вінок терновий вп'явся у чоло,
Упав - й не міг вже звестися на ноги,
Бо далі йти вже сили не було.
І не хотів ніхто подати руку,
Ніхто не дав напитися води,
Все людство Бога прирекло на муки,
Лиш Симон хрест поміг Йому нести.
Сам Божий Син смиренно йшов на страту.
Це був важкий, хоч недалекий шлях.
Лиш плакала Марія - Божа Мати,
Як в тіло Сина забивали цвях.
Погасло навіть сонце - зажурилось,
Як кров свята стікала від зап'ясть.
Він тихо прошепоче лиш: Звершилось! -
І Богу душу за людей віддасть.
Уся земля у відчаї здригнулась,
Бо не було в Нім жодної вини.
Чи ж серце у людей не ворухнулось,
Коли вони кричали: Розіпни!?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786287
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.04.2018
автор: Юлія Л