Розгойданий пам'яттю в тиші спливає вечір,
І кроки удаль.. щохвилинно, мов крик лелечий.
В пітьмі розчинились, зронились – на дно камінням,
[i]В полиновім серці не тоне журба осіння.[/i]
А може, спалити, розвіять.. й пітьма відступить?
І біль пригасити… та хто ж оцю пам'ять купить?
Полинова північ заходить, а ніч - глибинна.
[i]Чи каятись варто? Любов не буває винна…[/i]
З бездонної чаші не спити повік спокути,
І пісня прогіркла, бо надто вже душу ч у т и…
Солоною краплею впала додолу квітка,
[i]Любов огрубіла… а я була просто жінка.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786203
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2018
автор: Олена Жежук