На щоглах парусника втраченого щастя,
Осінній вітер загубив свою тугу,
Та лиш сторонньому оманливо здається,
Що я забув її…Що більше не люблю.
Можливо треба було дати думкам волю,
А не вплітати їх у пам`яті альбом,
І вперто спробувати переграти долю,
Щоб залишилася любов примарним сном.
Гольфстрім думок кипить у морі сподіваннях,
Розносить пристрасть мрії скованих надій
І тонуть в течіях любовні всі бажання,
В журнал заносячи наступні втрати дій.
Відлунням гасне в трюмі раненого серця,
Одне за одним слово із далеких днів,
Сумна душа, як в морі чайка, обізветься:
Ти ж сам забути це кохання так хотів.
Думок зігнутий якір вгризся у минуле,
І крен на палубі сягає вже води,
Незримі спогади, мов плавники акули,
По хвилям пам`яті снують туди-сюди.
Забути треба би…Вже, вкотре, сам до себе,
Тлумачу в сутінках, в молитві перед сном,
А зранку з кавою, неначе навіжений,
Думки ганяю грішні, диким табуном.
На щоглах парусника вітер спочиває,
Й ланцюг обірваний із якорем на дні,
Ось, тільки серце, час від часу, ще шукає,
Маяк кохання на зруйнованій стіні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2018
автор: Ярослав Ланьо