Мчить життя, як потяг-експрес.
Маршрут — від матері до Бога.
Чим далі — швидше біжить час,
Бо ж мощена йому дорога.
Дивлюсь вперед — видніє край…
Тут всім довкіл верхує Вічність.
Десь притулився отой рай…
Та Бог усіх туди не кличе.
На мить оглянуся назад —
Чи рай у нас, чи, може, пекло?..
Он повний випробувань склад,
Й запросто так ніщо не щезло:
Нудьгує скрута, виє біль,
Дрібні лепечуть негаразди.
Ніщо в складах не точить міль
Й хвороби не беруть заразні.
Ми ж ковалі свого життя!
Тож відсічімо довгі шлейфи
Й ідімо легко в майбуття...
Та не під силу знятись з дрейфу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786175
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.04.2018
автор: Valentyna_S